Оцінка ефективності терапії гіперпластичних процесів репродуктивної системи у пізньому репродуктивному періоді

Терапія гіперпластичних процесів репродуктивної системи (ГПРС) жінок і досі залишається актуальною і складною проблемою гінекологічної практики. Репродуктивна система – одна з найбільш складно організованих функціональних систем організму. Розвиток ГПРС у жінок репродуктивного віку слід розглядати як системний патологічний процес, що проявляється послідовним і множинним ураженням органів-мішеней під впливом різних факторів [1, 7]. Тривале існування функціонального дисбалансу, розбалансований стан репродуктивної регуляції призводять до формування органічних змін у статевих органах, що реалізується в пізньому репродуктивному та пременопаузальному періодах підвищенням частоти пухлинних і гіперпластичних процесів [2]. Висока частота доброякісних пухлинних процесів репродуктивних органів, їх негативний вплив на репродуктивний і загальний стан здоров’я жінки зумовлюють актуальність пошуку оптимальних підходів до лікування цих захворювань [3, 8]. Хоча патогенетично обгрунтованою концепцією лікування ГПРС у пізньому репродуктивному періоді тривалий час вважалися комбінований медикаментозний вплив і хірургічне втручання, сьогодні питання медикаментозного лікування міом матки, генітального ендометріозу, гіперплазії ендометрія у жінок після 35 років, зацікавлених у збереженні дітородної функції, набуває все більшої значущості. Тому гормональна терапія дозволяє в ряді випадків уникнути оперативного втручання або суттєво зменшити його обсяг [2, 5].
Причиною відтермінування лікування ГПРС у жінок репродуктивного віку здебільшого є відсутність на початкових етапах захворювання вираженої специфічної симптоматики. Першим симптомом розвитку цього стану найчастіше вважають порушення менструального циклу (МЦ), у багатьох випадках патологія виявляється з початком обстеження при зверненні з приводу безпліддя [2, 7]. Однією з особливостей ГПРС є їх полівогнищевість, залучення до процесу різних органів репродуктивної системи. Так, гіперпластичні процеси в ендометрії поєднуються з міомою і ендометріозом матки в 25-30% випадків, з морфофункціональними змінами в яєчниках у 30-37%, з проліферативними змінами в молочній залозі (МЗ) в 60-80% [7]. Останніми роками значимість доброякісних захворювань МЗ істотно зросла, оскільки за різними статистичними даними в популяції захворюваність мастопатією становить 30-50%, а частота і вираженість патологічних змін МЗ корелює з частотою і тривалістю гінекологічних захворювань серед жінок репродуктивного віку. Це необхідно враховувати при виборі методу лікування [1, 3]. Поєднання захворювань МЗ з патологією ендометрія виявляється в 60-65% жінок, з хронічними запальними захворюваннями органів малого таза – у 65-67%, з генітальним ендометріозом, міомою матки – у 80-86%. При синдромі полікістозних яєчників доброякісні гіперплазії МЗ зустрічаються у 25% пацієнток, у 40-45% осіб з дисфункціональними матковими кровотечами виявляється супутнє ураження МЗ [2, 7].
Серед факторів розвитку проліферативних процесів в репродуктивній системі провідна роль належить гіперестрогенії [1, 6, 7]. Регрес доброякісних пухлинних процесів репродуктивних органів, в першу чергу міом матки, генітального ендометріозу, зазвичай спостерігається в менопаузальному періоді при природному зниженні рівня естрогенів, що лежить в основі патогенетичних підходів до лікування в пізньому репродуктивному віці з використанням агоністів гонадотропного рилізинг-гормона (ГнРГ). Ці лікарські засоби в останні десятиліття вважаються найбільш ефективними і безпечними в терапії гіперпластичних процесів [1, 4]. Багаторазове введення синтетичних агоністів ГнРГ призводить до інгібування секреції гонадотропінів і до блокади гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної осі. Синтетичні агоністи ГнРГ, зв’язуючись із рецепторами гонадоліберину в гонадотрофах аденогіпофіза, зумовлюють виражене пригнічення секреції гонадотропінів, що забезпечує настання тимчасової фармакологічної менопаузи [1, 3, 8, 9].
Сьогодні у світовій клінічній практиці використовується 12 типів синтетичних агоністів ГнРГ, подібних за структурою й основними фармакокінетичними характеристиками, які володіють більшою метаболічною стабільністю 
та біологічною активністю в порівнянні з природним гормоном [1, 3]. Час їхнього напіввиведення становить 90-120 хв, а здатність стимулювати секрецію гонадотропінів гіпофізом в 20-100 разів вища, ніж власне у ГнРГ [3, 9]. Усі використовувані в клінічній практиці агоністи ГнРГ подібні за механізмом дії, фармакодинамікою, клінічною ефективністю, безпечністю та відрізняються переважно за параметрами біологічної активності, періодом напіввиведення, лікарською формою.
Мета нашого дослідження полягала в оцінці ефективності терапії ГПРС інтраназальним препаратом Бусерин виробництва ЗАТ «Фарм-Синтез» (Росія).
 
В.І.  Пирогова      
д.мед.н., професор, завідувач кафедри акушерства, гінекології та перинатології факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького
Н.С. Вереснюк 
к.мед.н., кафедра акушерства, гінекології та перинатології факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького
М.В. Томич      
кафедра акушерства, гінекології та перинатології факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького
І.В. Верніковський     
кафедра акушерства, гінекології та перинатології факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького
С.О. Шурпяк      
кафедра акушерства, гінекології та перинатології факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького
 
Полный текст статьи можно прочитать в формате PDF   
(function(w, c) { (w[c] = w[c] || []).push(function() { try { w.yaCounter10585249 = new Ya.Metrika({id:10585249, enableAll: true}); } catch(e) { } }); })(window, "yandex_metrika_callbacks");