Сучасні підходи до відновлення кровотоку у яєчниках при хронічних сальпінгоофоритах

Запальні захворювання жіночих статевих органів посідають одне з перших місць у структурі гінекологічної патології. Їх питома вага – 55-95% [4, 6]. При цьому варто зазначити, що у хворих на доброякісні пухлини яєчників в анамнезі спостерігається досить висока частота (30-60%) хронічних сальпінгоофоритів (ХСО) з різною тривалістю захворювання. 

Хворі на ХСО становлять основну групу жінок, які звертаються у жіночу консультацію, що збільшує кількість таких діагнозів, як хронічний аднексит, аднексит у стадії загострення, підгострий сальпінгоофорит. Такі діагнози не відповідають сучасним уявленням про сутність патологічного процесу [2, 4], але досить часто встановлюються лікарями, зумовлюючи часте, іноді необгрунтоване застосування антибактеріальної терапії з недотриманням основних етапів лікування ХСO.
 На думку деяких авторів [2, 5], діагноз «хронічний сальпінгоофорит» може бути встановлений як досвідченим лікарем, так і початківцем, але зняти цей діагноз, встановлений помилково, досить складно. Це зумовлено тим, що до цього часу не існує чітких критеріїв встановлення ХСО та єдиної класифікації. На відміну від гострого сальпінгоофориту, коли наявна яскраво виражена клінічна картина, доступний анамнез захворювання [3, 5], показові дані лабораторної діагностики, ХСО не завжди має чіткі прояви.
У розвитку хронізації запальних захворювань придатків матки та порушенні їх функціонального стану велике значення має відсутність або неефективність другого етапу лікування сальпінгоофоритів, що спричиняє розвиток таких ускладнень, як хронічний тазовий біль, спайковий процес придатків матки з розвитком безпліддя або позаматкової вагітності, атрофіії рецепторного апарату яєчників, порушення чутливості гормональних структур до гуморальних впливів [1, 4]. Унаслідок вказаних процесів змінюється фолікулогенез і відповідно порушується синтез статевих гормонів. Протягом тривалого часу з метою розсмоктуючої терапії частіше всього застосовувались ферментативні препарати (лідаза, трипсин) та біостимулятори (алое), ефективність яких при теперішньому стані реактивності організму є здебільшого недостатньою. 
 Незважаючи на успіхи у вивченні етіологічної структури та патогенезу ХСО, деякі питання все ж таки потребують дослідження. Зокрема, дотепер немає чітких діагностичних критеріїв ХСО та рекомендацій щодо реабілітації жінок після запальних захворювань придатків матки. 
Мета нашого дослідження полягала у визначенні ефективності дії судинних антигіпоксантів у комплексній реабілітації жінок із ХСО.
 
О.В. Булавенко       
д.мед.н., завідувач кафедри акушерства та гінекології № 2 Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова
О.М. Гончаренко  
Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 2
 
Полный текст статьи можно прочитать в формате PDF   
(function(w, c) { (w[c] = w[c] || []).push(function() { try { w.yaCounter10585249 = new Ya.Metrika({id:10585249, enableAll: true}); } catch(e) { } }); })(window, "yandex_metrika_callbacks");